Йде до нас у гості зимонька-зима
Василь Сухомлинський
Як дзвенять сніжинки
Це було зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.
Раптом із півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю.
Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду й чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.
Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте в нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся й дивуюся.
То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять, аж місяць прислухається.
* * *
Анатолій Камінчук
ВІЗЕРУНКИ НА СКЛІ
Пригадую себе маленьким: надворі хуга, заметіль, зима. На вікнах «білі лисиці» — це Морозенко розмалював шибки.
А в хаті холодно, а за вікном — світу білого не видко — завіяло, намело аж під стріху.
Сиджу біля вікна й розглядаю химерні візерунки на склі, прохукую на шибках прозоре віконечко — ой леле, як там цікаво. У пухнастому інеі сині дерева, на гілках снігурі, синички, горобчики. На паркані, на дротах шапки снігу. А сніг іскристий, рожевий, лискучий.
Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження.
І я взявся до малювання. Хотілося це побачене диво перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі, захурделило сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця.
Не зчувся, як і день минув.
Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені забажалося ще й віршики до малюнків зробити.
Не пам'ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила.
Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші.
Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята.
Леся Українка
Мамо, іде вже зима ...
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !»
Віктор Терен
В котика й мишки
Вітер з пожовклим листком
Грається в котика й мишки:
То поженеться біжком,
То підкрадається нишком.
Ну, а коли спійма, –
Буде, дітки, зима.
Катерина Дишкант
Падав сніг лапатий
Падав сніг лапатий
На крислаті клени
І співав завзято
В розпалі зими
Пісню, що складали,
Як завжди, натхненно
Пишночубі хлопці
Зимові вітри.
Леся Українка
Спить озеро...
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни…»
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі —
і клалися в намети… Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди…
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні…
Леонід Куліш-Зіньків
Бiля хати
У ранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчаточко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг,
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг
Павло Тичина
Вийшли вранцi ми
Вийшли вранці ми.
Дивне місто проти сонця!
Всі взолочено віконця...
Ні, такої ще зими
не стрічали ми.
Проти сонця дим,
проти зимнього патлатий,
що з труби зверта від хати
й понад садом молодим
тане, тане дим...
Ох, яка ж краса!
Сад увесь убрався в іній,
проти сонця він — як синій.
Гілля до землі звиса,—
ох, яка ж краса!
Анатолій Камінчук
Снiг iде густий!
Де росла травичка,
Снiгу намело.
Там, де бiгла рiчка,
Лiд - прозоре скло.
Де було стернище,
Там стоять скирти,
Бiлий вiтер свище,
Снiг iде густий!
Баба Вiхола
Баба Вiхолла iшла,
Велетенський мiх несла,
Аж тут вихор налетiв,
Мiх пошарпав, потрусив,
Розв'язався бабин мiх -
I посипав долу снiг.
Загадки
Посiдали на карниз
I ростуть iзверху вниз.
(Бурульки)
Бiле-бiле покривало
Iз небес на землю впало.
(Снiг)
Олена Пчiлка
Ранок
Приснився сон малій Марусі,
Що вже у білому кожусі
Прийшла сама Бабусенька зима -
І рукавами в полі має,
Замети сипле-насипає.
Садки у інеї стоять,
Доріжкою санки риплять...
Маруся з братиком у хаті,
Тепер на волю не багаті,
Лиш ту собі потіху мають,
Що дивні квіти розглядають -
Ті квіти білі на шибках,
Мов у якихось дивних снах,
Химерне листя розстилають.
І тільки всього...
Сумно з хати Марусі в вікна виглядати.
Віталій Конопелець
Якого кольору сніг?
Білий-білий первосніг
на поля й на луки ліг.
А в садку глибокий,
красень синьоокий.
На березі ще й сосні —
бірюзовий. Так чи ні?
Жовто-золотавим
припушило трави.
А під вечір на шибках
сніг рожевий, наче птах...
Мов казкова птиця,
та, що тільки сниться.
Наталя Гуркiна
Сніжна казка
Знову сріблом місто сяє,
І повітря аж дзвенить:
Сніг літає, сніг кружляє,
Сніг під ніжками рипить…
Поцілунками вкриває
Любі щічки дітвори
Сніг співає, обіймає,
Розсипаючись згори.
* * *
Сніг
Розв’язав мішечка
Дядько Сніговій,
Відпустив на волю
Білий, сніжний рій.
Розлетілось всюди
Диво крижане,
Усміхнулись люди –
Сніг пухнастий йде!
Василь Войтович. Зимонька-Зима
Иллюстратор Виктория Ковальчук
Павло Филипович
Бiлявий день втомився ...
Білявий день втомився і притих,
І з глибини блакитного спокою
Прямує сонце тихою ходою
До роздоріжжя вечорів смутних.
Не довгий час спиняється у них,
Поломеніє пізньою красою,
Немов за обрій зводить за собою
Примари мрій криваво-золотих.
І дня нема. Та променисто-ніжний
На ясне небо, на простір надсніжний
Розлився світ і не пускає тьми;
Лиш місяць срібний тихше і смутніше
Ті ж візерунки темно-сині пише
На білих шатах пишної зими.