top of page

Осень золотая... Осень прозрачная...

Каждый год мы путешествуем вокруг Солнца.

Мы летим на нашей Земле, как на огромной ракете.

В пути мы пересекаем двенадцать месяцев — словно двенадцать разных стран.

Проплывают мимо зелёное лето, золотая осень, белая зима и лазоревая весна.

Мы летим вокруг солнца!

                                                                       Николай Сладков

Тамара Юфа. ПРОЗРАЧНАЯ ОСЕНЬ 

Так начинается осень

 

 

 

То дождик, то солнце обрадует: во дню сто перемен.
 

Когда все одожденное вспыхнет на солнце, то и маленькая сосна, вся убранная 

блестящими каплями, стоит, как девочка, и только не говорит: «Я — тоже большая!»

 

В таком большом дне с такими частыми переменами бывает какая-то минутка полного 

спокойствия: кажется, вот все шел, шел на гору и теперь дошел: 

отдохну минутку и буду спускаться в долину.

 

Так начинается осень.

                                                                                                                  Михаил Пришвин. Времена года. ЗЕМЛЯ И НЕБО

 

 

ЧИТАЙТЕ ОБ ОСЕНИ

В СКАЗКАХ:

 

 Сакариус Топелиус. Где живут сказки 

 

- Здравствуй, Мария!

- Здравствуй, Стрекозка!

- На дворе у нас осень!

- Да, нынче на дворе у нас осень, Стрекозка!

- Листва желтеет, вечера становятся такими темными!

- Но ты ведь только и делаешь, что летаешь! Тебе ведь все равно, осень на дворе или весна…

- Это все потому, что я одна из тех, кто на заре жизни обитал в самом сердце природы, и там я так согрелась, что никогда не мерзну. 

Читать

 

 Нина Павлова. Сказки 

 

Любимицы солнца (Сентябрь),

Водяные жители (Октябрь),

Неудачная затея (Ноябрь)

Из книги Нины Павловой "Разными глазами"

Далее

 

 Нина Павлова. Сказки

 

Бабочки Осени

Куда спряталась белая звездочка

Из книги Нины Павловой "Секрет"

Читать

 

 Софья Могилевская. Оранжевая сказка

 

Наступила осень. И девочка пошла в лес за оранжевыми листьями.
Навстречу ей попалась берёза, вся золотая, с листьями, похожими на золотые монетк
и.

Читать

 

"Эти рассказы так просто и естественно превращаются в правдивые сказки, где всё живо – и всё живое разговаривает с нами на человеческом языке."

В.Бианки

Казка — це життя, це світ. Тільки бачиш його ти не простим оком. На світ казки, на казкове життя треба оком дивитися тим, що у тебе в серці. А якщо в когось нема того ока, хай до казки тоді й не береться, він нічого у ній не побачить. Подумай, є воно в тебе, око сердця? Звичайно, що є. Значить, все ти у казці зрозумієш і дійдеш До всього.

 

 

* * *

 

Юрій Ярмиш

ЇЖАЧОК І СОЛОВЕЙКО

 

 

Коли до лісу з вирію повернувся Соловейко, їжачок визирнув із своєї нірки під кущем глоду, чемно привітався і став чекати сутінок: він знав — увечері Соловейко неодмінно заспіває. І не ПОМИЛИВСЯ.

Сіло сонечко, і їжачок почув ніжну трель: — Тьох-тьох-тьох!

їжачок склав голочки, заплющив малі свої оченята і слухав, слухав...

А ніжні звуки змінювались дзвінкими, жалібні — радісними. Соловейко співав про те, в яких далеких краях він бував, як скучив за рідною землею, за своїм лісом, бо чужина — то завжди чужина.

Соловейко не замовкав ані на мить аж до ранку. І їжачок просидів під кущем теж до ранку, слухаючи лісового співака.

А перед сходом сонця до Соловейка прилетіла подруга, і вони почали мостити гніздо. Скоро там з'явилися зеленкуваті яєчка.

Гніздо висіло на кущі низько над землею. Проте солов'ї не боялися їжачка. їм подобалось, як він уночі шарудів торішнім листям, як форкав, шукаючи жучків собі на вечерю.

Тепер Соловейко вже не виспівував, бо народилися малі солов'ята. А їх треба було годувати, ловити комашок, дрібненьку гусінь.

Та якось налетів сильний вітер, гойднув куща, і одне Солов'ятко впало на землю в торішнє листя. Воно не забилося, ні! Йому навіть цікаво було під кущем. Солов'ятко лише дивувалось, чому так хвилюються мама й тато, а особливо коли поблизу з'явилась якась велика руда тварина. Солов'яткові ця тварина сподобалася, і воно свиснуло:

— Фі-ід! Ідіть сюди! Які ви гарні! Фі-ід!

Однак, мабуть, ні мамі з татом, ні їжачкові та тварина не припала до душі. Бо Солов'ятко помітило, як їжачок згорнувся колобком, настовбурчив голочки і сердито форкнув:

— Іди звідси геть, хитра Лисице! Я наскрізь проштрикну тебе оцими голками!

— Но-но! — дзявкнула Лисиця.— Радій, що сита зараз. Бо з'їла б не тільки оце Солов'ятко! Я знаю, в тебе на животі немає голочок...

— Все одно я тебе не боюсь! — скрикнув їжачок.— І це Солов'ятко не для тебе!

Лисиця скривилася:

— Начувайся, їжаче! Знай, колись я ще завітаю до вашого лісу!

 

Солов'ятко зростало на землі. їжачок склав із сухого листя йому м'якеньку перину. Вони швидко подружилися. Мама й тато приносили Солов'яткові ягідки, а їжачок — жучків. їжачок навіть підходити нікому не дозволяв близько до Солов'ятка — ні зайцям, ні білочкам, ані бобрам, щоб випадком хтось не скривдив пташеня.

І вдячне Солов'ятко наспівувало їжачкові найкращих пісеньок, яких чуло від тата. А тато сідав на гілку і пильно слухав.

— Ні, синку, оцю пісеньку треба співати не «тьох-тьох-тьох, віть-віть-віть!», а «віть-віть- віть, тьох-тьох-тьох!» Чуєш, так набагато краще!

— Чую, тату, чую! — погоджувалося Солов'ятко і виспівувало для їжачка пісеньку так гарно, як тільки вміло.

 

А дні минали, і Солов'ятко навчилося не тільки співати, а й літати.

Поблизу куща глоду росла мала сосонка. Солов'яткові вона дуже подобалась:

— Сосонка подібна до тебе! - схвильовано сказало воно їжачкові.— Така ж колюча, але добра й ніжна!

Солов'ятко злітало на сосончину гілочку й питало:

— Що заспівати тобі, їжачку?

їжачок сідав зручніше під кущем і казав:

— Коли твоя ласка, оцю: «Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох!»

Вже вечори похолоднішали, вже зелене листячко поруділо. Солов'їна сім'я пристала до великого пташиного гурту.

— До побачення, їжачку! — гукнули солов'ї.— Ми летимо у вирій, до теплих країв, бо вже скоро зима.

— На ту весну я заспіваю тобі ще кращих пісень! — пообіцяло Солов'ятко.

Непрохана сльозинка скотилася в їжачка з очей.

Він ще довго стояв під кущем і махав солов'ям лапкою, хоч і не бачив їх, бо трошки короткозорий був...

 

 

У лісі все холоднішало. Але було якось незвичайно сухо. І найменшого дощику не випало.

— Біда буде, буде біда! — скрекотала Сорока.

Ніхто їй не вірив. Однак лихо прийшло тоді, коли всі нарешті зітхнули: на обрії пливла хмара!

Вона росла, густішала. Назустріч їй збігалися інші хмари. Чорні.

— Ховайтеся! — скрикнула Сорока.— Буде осіння гроза!

І справді. Раптом спалахнуло півнеба, й гаряча блискавка поцілила в ліс. Запалала вершина старого дуба. Обгоріла гілка впала на суху траву. І вже зажевріли кущі, де зростали влітку малі солов'ятка.

— Тікайте, тікайте! — скрикнула Сорока.

Все, що було живого в лісі, побігло, поповзло, полетіло далі від страшного лиха... І їжачок теж побіг на своїх коротеньких ніжках.

 

...Коли він повернувся до рідного лісу, то не впізнав навкруг себе нічого. Одні обгорілі стовбури та кущі полишило після себе зле полум'я. Не стало й сосонки, що її так любив Соловейко.

«Все одно я залишуся тут! — сказав сам до себе їжачок.— Адже коли навесні повернеться моє Солов'ятко, воно не впізнає свого рідного лісу і, як я не зустріну його, полетить собі далі».

їжачок розкидав чорне хрустке листя од своєї нори, а потім побіг у вибалок — за свіжим, осіннім. Бо нору треба було гарненько прикрити, щоб

холод не заходив, сніг не залітав, а навесні вода не затекла.

Коли їжачок повернувся з листям, що було густо наколоте на його голочки, він побачив біля нори Лисицю!

Ага,—.зловтішно сказала Лисиця,— а я вже думала, що не впіймаю тебе. Я зголодніла, і мені не страшні тепер навіть твої колючки - голочки!

Їжачок завмер.

Лисиця могла покотити його, знесиленого, у вибалок, схитрувати якось, щоб він зненацька випростався. І гострі голочки вже не порятують його... Що тоді станеться із Соловейком? Він же не впізнає свого лісу, того найріднішого місця під обгорілим кущем глоду, де він ріс і співав своїх пісень! І, бездомний, він полетить собі далі. Хоч би одна-однісінька зелена гілочка залишилася поруч, тоді б Соловейко звив собі гніздечко отут!

А Лисиця вже занесла кігтисту лапу над їжачком:

— Ось я тебе зараз...

Тоді їжачок зібрав усі свої сили і звелів сам собі:

— Стань-но сосонкою! Хай Соловейко щасливий буде!..

— Що таке? — скрикнула злякана Лисиця.— Це ж сосонка, а не їжачок! Краще піду я звідси, бо це, певно, зачарований ліс!..

І вона назавжди втекла звідти...

 

А навесні з вирію повернувся Соловейко.

Він перелітав з обгорілого куща на кущ і тужно витьохкував:

— Невже це мій рідний ліс? Як гарно тут було торік улітку! А може, це не мій ліс?.. Полечу далі, бо навіть їжачка немає, а він би неодмінно мене зустрів!

 

Соловейко злетів у небо, щоб востаннє глянути на згарище, і враз угледів внизу маленьку зелену сосонку...

— Ні, нікуди я не полечу! — вирішив Соловейко.— Тут жив мій найкращий друг їжачок! А це та сама сосонка, що так схожа на нього! Колюча, але ніжна й гарна!

Він спустився під сосонку і дзьобиком став знімати торішнє жовте сухе листя, наколоте на голочки.

Це було те саме листя, котре ніс їжачок собі до нори...

— Із цього листячка я зів'ю собі гніздечко! — сказав Соловейко.

І коли сонечко, йдучи на спочинок, востаннє торкнулося промінцями обгорілих стовбурів, Соловейко заспівав...

І навіть почорнілі кущі слухали його. А від їхніх коренів піднімались живі зелені пагінчики. І трава зачудовано зводила гострі стебельця, проштрикуючи сірий попіл.

І Соловейкові здалося, що то не сосонка принишкла, слухаючи його пісеньку, що то слухає сам їжачок... 

 

Ще мить - і їжачок ступив назустріч другові. Тільки його колючки були тепер зелені-зелені.

 

 

Казку може створити лиш той, хто багатий на думки, багатий на мрії, на любов до людей, до правди, до світла. Юрій Ярмиш такий.

 

Інші казки Юрія Ярмиша

 

 

Ирина Яворская

Где живут сказки

 

Василий Сухомлинский советовал водить детей в природу - к источнику живой мысли и живого слова. Именно там  в сознании, в сердце рождались чудесные сказки и истории.

И Сакариас Топелиус, автор многих сказок, подсказывает, где искать сказки:

 

"Летом выходи из дома рано поутру, пока роса еще лежит на траве, и поищи вдоль межей; там, словно жемчуга, рассыпаны многие тысячи сказок. Выйди потом на берег озера, где мелкие, покрытые легкой рябью волны, блестящие по краям, перекатываются на водной глади. Это - сказки, написанные голубыми буквами; ты должна научиться их читать!

Осенью прислушайся к шуму высоких сосен; они поведают тебе сказки о великанах стародавних времен. Или поищи на диких безлюдных вересковых пустошах - вереск знает невероятно много, и в желтой листве, которая знает еще больше; но ее сказки - одинокие, печальные, написанные желтыми и бледно-красными буквами; от этих сказок веет легкой грустью.

Зимой читай изящные стихи цветов, нарисованные инеем на оконных стеклах, и, глядя на них, оживи все те прекрасные картины, которые изображает на ветвях лесных деревьев мороз.

Когда же время снова начнет клониться к Весне, наблюдай как следует игру красок на вечернем небосклоне: там ты найдешь все сказочные, блестящие как золото замки феи.

А Осенью, Зимой и Весной читай серебряные сказки звезд; они самые возвышенные и самые чистые в природе. Это оттого, что сам Господь начертал их на высоком голубом вечернем небе".

                                                                                                                                                                           

* * * 

 

 

О богатстве детского воображения, фантастических образах и представлениях как «материале» мышления детей и инструментах познания истины не раз говорил Василий Сухомлинский:

 

«Ребёнок мыслит образами. Клеточки мозга нежны, могут работать только при условии, что объектами восприятия является образ, который можно видеть, слышать, к которому можно прикоснуться. Переключение мысли, которое является сущностью мышления, возможно, когда перед ребёнком наглядный, реальный, или столь же ярко созданный словесный образ».

И еще:

«Я тысячу раз убеждался, что, населяя окружающий мир фантастическими образами, создавая эти образы, ребёнок открывает не только красоту, но и истину» (В.А.Сухомлинский «Сердце отдаю детям»).

 

Вот почему нужно помочь детям обогатить свое сознание полными света и красоты поэтическими образами, расширяя этим представления об окружающем мире. 

С этой задачей хорошо справляется художественный текст, обращенный к сердцу ребенка.

 

В сказке Юрия Ярмыша кроме сюжета, событий, происходит еще что-то очень важное, то, что составляет внутреннюю жизнь, то, что очень нужно для роста духовных сил. Это "что-то" - тайна, сердце любого, талантливого художественного произведения. Тайна - потому что не на поверхности, а предназначена человеку, ребенку, но не внешнему, а внутреннему - мыслителю, тонкому художнику, поэту ... А почему сердце? Так ведь оку сердца все тайное и открывается.

 

Так сказка про Ежика и Соловейка помогает детям соприкоснуться с благородством, красотой, добротой, любовью. Ведь в этой сказке вместе с героями живет их взаимная Любовь, Свет их внутреннего мира, преданная Дружба, - все то, что дает силы преодолеть любые невзгоды и победить несовершенное в жизни. 

 

Небольшой сюжет из жизни осеннего леса, описанный Василием Сухомлинским, автором, в свете сердца которого никто не усомнится, позволяет нам, читателям, увидеть сказку в обычом, привычном. Осень с ее туманнами и ветрами предстает перед нами как Дед Осенник, одушевляя и одухотворяя природу.

 

"Кто мыслит образами, тот уже творит, а творчество питает духовный мир школьника" - считает Валерия Ниорадзе. Умение мыслить красивыми образами означает, что наша душа жива, дух трудится, т.е. излучает Свет. И в этом свете мы начинаем по-другому видеть и можем читать между строк. Для нас становится явным невидимое и неслышимое. И в результате такой духовной работы происходит еще одно таинство: Свет нашей мысли и доброго Сердца подобно Солнцу привносит Свет и Красоту в нашу жизнь и в жизнь других людей, а значит помогает делать мир лучше и добрее.

 

 

* * * 

 

Василь Сухомлинський

Дід Осінник

 

 

У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі, сторожко при­слухається до пташиного співу. Як тільки почує сумну журавлину піс­ню — курли-курли — підводиться й каже:

— Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі.

Виходить з лісу дід Осінник — сірий, у сивому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю. Виходить на узлісся, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче.

Це не пісня, а осінній вітер... Коли дід співає, його борода росте, роз­вівається за вітром. Ось вона вже простяглася луками. Посіріли луки

— Осінній туман,— кажуть люди.

І не здогадуються, що це ж, борода діда Осінника.

 

* * * 

 

 

 

Геннадий Цыферов 

Заяц

 

Заяц писал свои заячьи письма на опавших листьях. Но однажды ветер унёс все листья. И красные, и желтые...

С той поры, если Заяц видит желтую или оранжевую бабочку, он всегда говорит: "Это, наверное, летит моё самое красивое слово..."

 

Август

 

Кончилось лето. Стали короткими дни. И Оленёнок решил: а летние дни подобны деревьям - к осени они тоже облетают, минута за минутой. Это листопад времени.

 

Поросёнок

 

Странные вещи бывают осенью. Например, однажды я встретил Поросёнка с розовым сачком.

- Что ты ловишь? - удивился я. Ведь бабочек давно нет.

- А я знаю, - сказал Поросёнок. - И ловлю совсем не бабочку, а весёлую улыбку - осенью так грустно.

 

* * * 

 

 

Михаил Яснов

Осенний дедушка 

 

Ветер в небе тучи сгреб

 И устал порядком.

 Старый дождик - шлёп да шлёп -

 Шаркает по грядкам.

 

 Сад, как маленький, притих,

 И среди растений

 Бродит в шлёпанцах своих

 Дедушка осенний.

 

 Он и сам промок насквозь -

 Как ботва и грядка,

 Но следит, чтоб всем спалось

 Этой ночью сладко.

 

 И глядит из мокрой тьмы,

 И в окно стучится:

 Спят ли в доме?

 Спим ли мы?

 Сплю.

 Мне дождик снится.

Поэтичная Осень

 

Анатолій Пастернак

Осінь


Скінчивши школу лісову, 
Птахи на південь вирушають. 
Малу Синицю залишають 
Писати книгу снігову.

 

Віктор Терен

В котика й мишки


Вітер з пожовклим листком 
Грається в котика й мишки: 
То поженеться біжком, 
То підкрадається нишком. 
Ну, а коли спійма, – 
Буде, дітки, зима.

 

 

Валентина Бондаренко

Жовтень

 

Співає вітер-бандурист,
Луна мелодія осіння,
З дерев спадає жовтий лист,
Вкрива дерев коріння.

Пливуть лебідками хмарки,
Небес палітра синя,
Акордом хлюпають ставки,
Літає павутиння.

 

Александр Блок

Зайчик


Маленькому зайчику 
На сырой ложбинке 
Прежде глазки тешили 
Белые цветочки… 

Осенью расплакались 
Тонкие былинки, 
Лапки наступают 
На жёлтые листочки. 

Хмурая, дождливая 
Наступила осень, 
Всю капустку сняли, 
Нечего украсть. 

Бедный зайчик прыгает 
Возле мокрых сосен, 
Страшно в лапы волку 
Серому попасть… 

Думает о лете, 
Прижимает уши, 
На небо косится – 
Неба не видать… 

Только б потеплее, 
Только бы посуше… 
Очень неприятно 
По воде ступать!

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

 

 Осенние стихи

Читать

 

 

Наталка Поклад

Осінній килимок

 

Ранок виткав килимок –
До листочка – ще листок:
Золотистий – тополиний,
Зеленавий – горобиний,
Блідо-жовтий – яблуневий,
Червонястий – черешневий…
Хризантеми – у куточок – 
От і гарний килимочок!

 

Наталка Поклад

Осінь близько


– Чом твоє, вербичко,
Посмутніло личко? 
– Бо гуде вітрисько, 
Бо вже осінь близько, 
Зніме з мене шати, 
Треба буде спати.

 

 

Яків Аким 

Пишу тобі листа

 

Друже, шлю тобі листа.

В нім - не літери в рядочок,

А з осіннього ліска

Вітром зірваний листочок.

Лиш  ім*я твоє й адресу

На конверті напишу.

Вкину в скриньку - і за мить 

Він до тебе полетить.

 

Ти листа мого одержиш

І візьмеш його до рук,

Посміхнешся, порадієш,

Що згадав про друга друг.

Тож пиши мені, гляди!

А закінчиться чорнило - 

Просто пірчко вклади,

Що синиця загубила.

 

 

 

 

 

Василь Войтович. ОСЕНЬ

Иллюстратор Виктория Ковальчук 

 

Александр Блок

Золотистою долиной


Золотистою долиной
Ты уходишь, нем и дик.
Тает в небе журавлиный
Удаляющийся крик.

Замер, кажется, в зените
Грустный голос, долгий звук.
Бесконечно тянет нити
Торжествующий паук.

Сквозь прозрачные волокна
Солнце, света не тая,
Праздно бьет в слепые окна
Опустелого жилья.

За нарядные одежды
Осень солнцу отдала
Улетевшие надежды
Вдохновенного тепла.

 

 

Афанасий Фет

Осенью

 

Когда сквозная паутина
Разносит нити ясных дней
И под окном у селянина
Далекий благовест слышней,

Мы не грустим, пугаясь снова
Дыханья близкого зимы,
А голос лета прожитого
Яснее понимаем мы.

 

Афанасий Фет

Ласточки пропали

 

Ласточки пропали,
А вчера зарей
Всё грачи летали
Да, как сеть, мелькали
Вон над той горой.

С вечера все спится,
На дворе темно.
Лист сухой валится,
Ночью ветер злится
Да стучит в окно.

Лучше б снег да вьюгу
Встретить грудью рад!
Словно как с испугу
Раскричавшись, к югу
Журавли летят.

Выйдешь - поневоле
Тяжело - хоть плачь!
Смотришь - через поле
Перекати-поле
Прыгает, как мяч.

bottom of page